Події

Він був могутньою постаттю не тільки фізично - скажімо, варто його було запитати про будь - яке явище літературного життя краю і отримаєш майже енциклопедичну відповідь. Його літературні вечори пам´яті видатних письменників стали явищем для культурної громадськості.

Відійшла ціла епоха. Епоха конформізму, виживання - викручування українського слова. Уродженець Макіївки Носівського району, він з дитинства ввібрав у себе українську стихію, але життя комуністичної доби привчило до викрутасів. І тому, коли почався здвиг перебудови, Реп´ях виступив на захист збанкрутілого першого секретаря обкому Леоніда Палажченка і всієї влади. Тоді у Чернігові, на стовпах, було розклеєно  вірша, що починався: «Не сіяли, а він вродився, Та не було б у тім гріха, Якби то мова йшла про жито, А не про реп´яха».

Багато письменників вийшли з-під облуди часу, Реп´ях виходив значно важче - он і Роман Іваничук увічнив це в книзі «Благослови, душе моя, Господа!», розповідаючи про наше відродження Батурина і насміхання Реп´яха.

Пам´ятаю як мене колись заїла фраза Реп´яха - мовляв, Василь Стус сам винен, що посадили, бо він такий нарваний. Так, Реп´ях був дуже обережним - але ж не всім бути героями, комусь треба лишатися і орачами. Так він фактично і написав у вірші, присвяченому Чорноволу - саме чорні воли тягли українську долю. Але тут уже почалося роздвоєння - саме Чорновіл був героєм, він не пильнував за плугом  -- він руйнував комуністичну імперію.

Коли ми створювали товариство української мови, Реп´ях заспокоїв своїх кураторів з обкому компартії: «Та я цих пацанів...». А ми, зорганізувавшись, поставивши на головування установчих зборів режисера філармонії Леоніда Отрюха, дали бій номенклатурі і створили нормальне товариство. Проте, не треба відкидати й того, що саме такі Реп´яхи утримали тривання українського слова в неймовірних умовах брежнєвщини.

Двоїстість його натури проявлялася і в тому, що у Києві він виставляв себе борцем українства, а в Чернігові служив владі. Яка б не була. Проте, коли вже у інвалідній колясці він здавав справи по письменницькій організації, попередив про свого наступника - обираєте, мовляв, сталініста і неукраїнця.

Він говорив, що йому не треба посередників між ним і Богом - тому й не ходив до церкви. Але хіба не насмішка над українським письменником, що його відспівували у церкві Московського патріархату і чужою для нього мовою? 

Відійшла епоха двоїстості. Але хто сказав, що прийшла епоха чеснот?