Події

На кількох сотнях сторінок – оригінальні та неповторні коломийки, які записані 2006 року під час наукової експедиції. Автор справедливо пише: «Коломийки – унікальний витвір народного генія, ідеал духовності, гармонії, краси (…) Коломийки – символ національної пам’яті».

Перед читачем відкривається цілий пласт народнопісенної творчості, яка якнайширше охоплює всі грані життя. Ліричний герой мислить та сприймає світ предметно і цілком реалістично. У коломийках він живе в оточенні мальовничої природи, яка часто оспівується з неймовірно трепетною любов’ю:

Як то любо, як то мило жити в ріднім краю,

Про долини й полонини я щодня співаю.

Гори мої, сині гори, між ними долина,

В тій долині Колочава цвіте, мов калина.

Адже з давніх-давен Колочава, що розташована в гірській долині, славиться красою навколишньої природи, тут і прадавні ліси, і стрімкі потоки, і високі полонини. Саме природа служить для коломийкарів натхненням, вона надає поштовх до творчості, додає сил і сповнює наснаги.

З рецензованого збірника видно, що коломийки супроводжують ліричного героя впродовж усього життя, від колиски і до могили, немає такої життєвої віхи, події чи ситуації, на яку б не знайшлося влучного слова у пісенному еквіваленті. Бо кожне слово виважене і доречне, написане надзвичайним ритмом, який здатен передати стукіт серця матері під час виконання колискової, схвильоване серцебиття юного кохання і впевнене – зрілого життя, навіть легкий подих гірського вітру. Проте слухача коломийки зачаровують, насамперед, простотою і художньою довершеністю, а також величезною тематичною різноманітністю і витонченістю форми. Ще Іван Франко сказав про всеохопність життя, відображеного в коломийках.

Ці пісенні мініатюри можуть виконуватися по одному куплету або цілими в’язанками, такими собі народними попурі, де зібрана всяка всячина. Без сумніву, автор-упорядник проробив колосальну і кропітку роботу. Адже йому слід було відсіяти і відкинути популярні співанки, які були відомі всім виконавцям, і відшукати унікальні, виокремити їх і помістити в збірку неповторні, оригінальні коломийки.

Автор підкреслює їхню універсальність і мобільність: «Якби зібрати все те, про що мовиться в коломийках, вийшло б ціле людське життя з навколишньою природою, порами року, з любов’ю і ненавистю, з радістю і смутком, з ніжністю і жорстокістю, з великим і дрібним». У книзі також подаються типові коломийкові мелодії.

Коломийки в Колочаві, як і в інших місцевостях Карпат, також називають співанками, співаночками. Звідси і походить назва збірки. Коломийки належать до найпоширеніших фольклорних перлин народної творчості, і в процесі побутування стали прекрасними, витонченими, відшліфованими не тільки тексти коломийок, але і їх звучання – мелодія, гармонія, пісенність, ритм. Слово «коломийка» походить від назви танцю, для виконання якого ставали в коло, що символізувало: вічність, сонце, небо, безкінечність і досконалість.

Без сумніву, коломийки – це культурний код нашої нації. Неможливо залишитися байдужим, коли їх почуєш, вони пробуджують національну гідність і свідомість, сповнюють спорідненістю з минулими поколіннями, вони відлунюють у серці чимось рідним і знайомим, здається, що співанки пульсують у нашому серці. Цей щедрий розмай коломийкової творчості сповнює кожного українця гордістю за багатющу культурну спадщину, яка не втрачає актуальності, ба більше, адаптується під сучасні реалії і звучить по-новому. Автор захоплюється і зачаровується тим, що у селі Колочава з особливою увагою ставляться до коломийкової спадщини.

Іван Хланта справедливо наголошує: чимало коломийок сягають своїм корінням у сиву давнину, в дохристиянські часи, коли наші предки у своєму світогляді і віруваннях оживляли навколишню природу, наділяли душею природні явища і стихії. Зокрема, зустрічаються коломийки, де доля людини – це божество-неминучість, божество-фатум, трапляються й інші образи, які спираються на українську фольклорно-міфологічну традицію. Ці співаночки, за словами автора, «дихають етнонаціональним міфофольклорним духом століть».

І сьогодні коломийки разом із порадами, які в них звучать, не втрачають актуальності, адже природа людини залишається незмінною. Бо сучасна людина, як і покоління предків до неї, прагне того самого: щастя, шани від людей, знайти і зрозуміти своє призначення, віднайти і зберегти справжнє кохання, бути в оточенні вірних друзів і добрих людей.

У коломийках зустрічаються такі традиційні формули, як побажання, привітання, запрошення, заприсягання, примовляння, замовляння, застереження, погрози, прокльони, різкий осуд когось тощо. Особливо вирізняються два типи таких формул: благопобажання і злопобажання. Вони демонструють національний характер, оскільки перебувають у генетичному зв’язку з традиціями народу, його віруваннями і забобонами, обрядами та дійствами.

У мові автор намагався зберегти колочавський колорит, що надає коломийкам особливої неповторності. Синтаксичні конструкції та лексику збережено повністю, подано без змін.

Книга «Співаночки мої милі» стане постійним фаховим зацікавленням для етнографів, фольклористів, істориків культури. Проте збірник розрахований на широке коло читачів, у ньому кожен знайде для себе щось цікаве, щемливе, особливе і віднайде ті пісенні рядки, які з теплотою відгукнуться в серці і западуть у душу.

Вважаємо, що якнайраніше дитина повинна знайомитися з цими неповторними перлинами народної мудрості. З приводу цього поетеса Ліна Костенко справедливо стверджує: «В дитинстві відкриваєш материк, котрий назветься потім – Батьківщина».