Події
Внутрішня бобовата. Презентація композиції «Прощальний романс»
Ця композиція виникла, здається, восени 2011 року. То була чергова умовна репетиція «Оркестру Бобовата».
Відбувалася вона у вигляді творчої бездіяльності. Було трохи напруги, бо поет і гітарист Богдан Ославський повідомив: «Переїжджаю до Києва». Всім із цього було не надто весело. Розмовляли про можливості чи неможливості подальшої співпраці. Певна річ, Богдан покинув Франківськ, але бобовату покинути не можна, коли вона в тобі. Зараз всі учасники колективу це добре знають. Але тоді все-таки була настороженість.
Почали звучати інструменти. Звичний звуковий хаос, який поступово викристалізувався в оригінальний мотив. Богданові якраз хтось порадив почитати поезію Олександра Ірванця і він мав роздруківки. Вірш підійшов ідеально. Богдан «кидав» бобовату і «вибачався» перед нею.
Саме ця композиція звучала на гала-концерті «Червоної рути», коли «Оркестр Бобовата» здобув третю премію в жанрі «Інша музика». Вона була надривною і трагічною. Але запису досі так і не було. І лише зараз, чи не вперше в прийнятній якості представлено композицію колективу на вірш Олександра Ірванця «Прощальний романс».
Сам поет після прослуховування запису зауважив: «Цього вірша я написав майже 30 років тому. Тож поети повинні жити довго, аби колись дочекатися пісень на свої слова».
«Оркестр Бобовата» представляє композицію з голосом Василя Карп’юка. Інструменти супроводу теж інші. Умовно кажучи, легка версія, де надрив помінявся на ліричність, а трагізм – на драматизм. Як бонус – трохи свіжих фото саме з того весняного дня, коли внутрішня бобовата знов привела Богдана Ославського до «Оркестру…» в гості.
Оркестр Бобовата, 2013
Склад:
Василь Карп’юк - голос
Мар’яна Яремак - голос, клавіші
Тетяна Запорожець - сопілка, перкусія
Руслан Боярин - електрогітара
ПРОЩАЛЬНИЙ РОМАНС
А я тебе кидаю
В світі такому холодному.
Всі клятви й обіцянки
Раптом упали в ціні.
І тільки два слова,
Два слова сумління колотимуть:
Пробачиш мені?
Моя мила, пробачиш мені?
Пробач мені, мила,
Яви свою милість, пробач мені.
Звільни мою душу
Від того, що так їй пече.
Тому ми й прощання
Назвали останнім побаченням,
Щоб мати надію –
А раптом побачимось ще.
Але ти мовчиш.
Головою печально похитуєш
І стук твоїх кроків
Відлунює в скроні мої:
"Навіщо ти кидаєш милу,
На-ві-що ти ки-да-єш?
Це ж, може, остання любов,
Тож не кидай її!..."
Останні вагання
Змиває і злизує злива.
Останніх благань
Благенькі блакитні вогні.
А я тебе кидаю,
Я тебе кидаю, мила,
Мов круг рятувальний,
Якого хтось кинув мені.