Події

Пані Оксано, як і коли розпочався Ваш шлях у літературу?
Зважаючи на нинішній стан в літературі, коли автори презентують перші книги, ледве досягнувши повноліття, то, можна сказати, пізно - у п´ятдесят. То був роман «Ексклюзив», написаний з досвіду і спостереження за журналістами, що ставали піарниками. Вважала, що на цьому моя творча сверблячка заспокоїться. Та помилилася...

Пишете і для дітей, і для дорослих. Що намагаєтеся донести до дорослого читача, а що - до дитячого серця? Чи вбачаєте тут суттєву різницю?
Дорослих хочеться трішки розважити, як у моїй новій книзі «Оповідки від Оксани», де я, з вдячністю, всім оповідачам цікавих сюжетів написала присвяту. Життя цікаве у всіх виявах, а пильне око і добрий слух допомагають людині виокремити з нього щось особливе.(я не себе маю на увазі, а тих, хто мені розповідав). Одного разу почула історію про німця, що зімлів під нашим сонцем і змушений був познайомитися з типово українським медичним обслуговуванням. І мені розповіли це з таким гумором, що я прийшла й написала найпершу оповідку «Німці в Іванську». А дітям... Дітям хочеться оповісти про навколишній світ - живий, реальний, не казково-фантастичний, але й не зацукрений радощами. Ось і моя казка «Собаче життя кота Хитруна» про двох безхатьків - кота і пса. До слова, дорослі мені казали, що в ній написано про людей, а не про тварин. Ну, це властивість тексту, який кожний читач опановує по-своєму.

Нещодавно разом із видавництвом «Навчальна книга - Богдан» Ви започаткували серію книг «Казка не казка - а батькам підказка» («Бабусина муштра», «Як зарадити Марійці»). Як з´явилася ідея створення саме таких книг, до того ж написаних у співавторстві із психологом Юлією Стадницькою?
Мені пощастило зі співавторкою, яка цікавиться казкотерапією, а точніше - терапією читання, бо ми з вами свідомі того, що читання як процес впливає на нас або заспокійливо, або збудливо, і тоді не спиш, обмірковуєш, перечитуєш, милуєшся якимось словом... Окрім того, Юлія Стадницька, кандидат наук із соціальних комунікацій та професійний практикуючий психолог, моя колишня студентка. А загалом ідея створити таку серію належить Ларисі Луговій - директору Львівської обласної бібліотеки для дітей. Пані Лариса «знайшла» нам місце у своєму проекті «Ковчег», покликаному допомогти дітям, потребуючим певної психологічної підтримки. І ми вийшли з пропозицією до пана Будного: наші тексти - ваше втілення. Початок серії вийшов дуже вдалим ще й тому, що оповідки про Марійку ілюструвала надзвичайно тонка художниця, Ганна Осадко, яка «упіймала» всі ключові моменти.

Чи не мали Ви на меті створити «зв´язкову» ланку між дитячою та дорослою літературою?
Така ланка вже є. Великий казкар Андерсен не писав дітям, великий казкар Сергій Козлов у спілкуванні Їжачка з Ведмежатком та Зайцем заклав глибинні теми, молодий казкар Сашко Дерманський пише так, що його читають дорослі... Якщо Ви саме це мали на увазі - писати книги однаково цікаві цим читацьким авдиторіям - то я мала такий експеримент: роман-колаж для родинного читання «Дитя епохи».

У чому ж полягає «бабусина муштра» із вашої однойменної книги?
Та муштри немає - є любов, яка не виявляється в ніжних словах чи обіймах. Мені колись мама сказала прислів´я: «Дітей треба любити так, щоб вони про те не знали». І я його часто повторюю. До своєї онуки Марійки ставлюся вимогливо, не намагаюся уникати «дорослих» тем, хочу їй якомога більше вкласти в голівку, пояснити, не відмахуватися: «Ти ще мала!» Книга виникла як наслідок нашого спілкування, у ній немає вигаданих епізодів чи чогось»педагогічного». Зараз «муштра» триває так само, бо Марійка виросла, пішла в школу, а там і проблеми «зросли».

До яких «виховних засобів», на Ваш погляд, варто вдаватися сучасним батькам, щоб належним чином спрямувати дитину у майбутнє, самостійне життєве русло?
Потрібно не полишати дітей поза увагою, якомога більше з ними спілкуватися, залучати до спільних справ, обмежувати їхні дії лиш тоді, коли діти чимось загрожені. Одна моя знайома дівчинка ( їй лиш три з половиною) стає на кухні біля бабусі і ріже на дрібні часточки моркву чи картоплю. По-перше, вона призвичаюється до гострого; по -друге, вона бачить, як клопочеться бабуся, щоб усі смачно їли; по-третє, в цей час триває бесіда ( Хто любить моркву? Яка від неї користь? Який овоч схожий на моркву за кольором?). Звісно, не можна виписати рецепти на всі випадки життя, але перше - це уважне ставлення до дитини, а не всебічна опіка, коли вона не ступить неконтрольованого кроку.

Яку роль у цьому процесі може відіграти книга?
Зараз важкувато всадити дитину за книгу, коли є стільки спокусливих забавок, мультиків та ін. Але якщо мама чи тато знайдуть десять хвилин, щоб прочитати дитині вголос... Що там казати! Хай дитина частіше бачить батьків з книгою в руках - не обов´язково дитячою. І тоді вона усвідомить, що читання - це цікава штука, якщо дорослі не можуть без книг. І читатиме сама, поповнюючи свій лексичний запас, пізнаючи навколишнє з пригодницьких сюжетів, зі шкільних оповідань чи повістей. Це її виховуватиме, як колись виховувало нас.

«Як зарадити Марійці. Психотерапевтичні оповідки та коментарі до них», - читаємо на обкладинці. Що ж таке - психотерапевтичні оповідки?
Ви уважна людина, а я лиш зараз зрозуміла, на що ми замахнулися... Звісно, такого жанру, по-моєму, немає. У всьому світі популярна зараз казкотерапія як тип психологічної допомоги дитини при нескладних проблемах. Візьмімо найпростіше: діти побоюються лікарів. Як їх заспокоїти? Насильницькими методами: не реви, стули рота, зараз отримаєш? Чи заздалегідь провести тиху бесіду про те, що лікарі бережуть наше здоров´я, вони мають оглянути горлечко, чи воно не почервоніло, послухати, як ти дихаєш... Тому наша книга - це допомога молодим батькам, як впоратися із найтиповішими дитячими страхами. Вона не охоплює усіх проблем, але батьки вже далі «взоруватимуть» з цих коментарів.

Наскільки вагому роль, на Вашу думку, відіграє вдале ілюстрування книги у її сприйнятті маленькими читачами?
Ілюстрація - це, на мою думку, візуалізація не лише ключових епізодів, а й найсмішніших чи якихось інших най... Ілюстрація - не просто прикрашання тексту, а розширення його змісту. Хоча часом буває, що ілюстрації перевершують плаский, нецікавий твір. Вашому видавництву треба віддати належне: ви досягаєте в цьому гармонії.

Якою, на Ваш погляд, повинна бути вдала сучасна дитяча книга?
Вона повинна оповідати про цікаві речі жвавою живою мовою, без надлишку естетизму, мати цікавий дизайн і недорого коштувати.

Пані Оксано, Ви - доцент кафедри видавничої справи і редагування Української Академії друкарства. Які бачите на сьогоднішній день перспективи української друкованої книги?
Електронна її не замінить - це точно. Адже ми ходимо слухати «живі» концерти, хоча можемо нашукати якої хочеш музики в інтернеті. Електронна книга зручна як довідкова, безсумнівно. Електронну можна читати в дорозі, щоб не тягти томище. Але при настільній лампі у м´якому кріслі людина завжди читатиме книгу паперову.