Події

Теодозій Старак

на скрижалях Незалежності України

Чи є десь стяг, щоб так його топтали,

Чи є десь люд, щоб стільки кривд зазнав?

Ми споконвік терпіли та ридали.

О, дай, щоб плач наш марно не пропав!

В нас вже давно шляхи залиті кров’ю,

В нас вже нема веселого вікна.

Хто ж нас двигне, хто звеселить любов’ю?

Лиш‚ Ти одна, Маріє, Ти одна!

Церковна пісня. – У кн. Любові Горбенко

«Тому що була п’ятниця…»

         Проте свого часу Леся Українка – благородна, делікатна жінка-борець заговорила мовою українця-переможця; свідомо обране нею прізвище (псевдонім) і всі її думки замикаються на українському питанні:

Я любила вік лицарський.

……………………………….

До землі прибитий списом,

Шепотів: «Убий, не здамся!»

         Ні, не у рабстві жити нам: «Я честь віддам титану Прометею», бо ж вогонь – символ перемоги, як символ життя, вважався і є найбільшою святістю.

       Щоб збагнути  й оцінити весь масштаб діяльності Теодозія Старака, Його подвижницьку активність, титанічну працю, достатньо лише прочитати-перечитати єдину статтю (цитую фрагмент): «Амбасадор Т. Старак відвідав Державний департамент у Вашинґтоні, відвідав розмови із Збіґнєвом Бжезінським, був у Пентагоні, дав інтерв’ю для “Голосу Америки”, відвідав польську та українську амбасади. Т. Старак відвідав провідників УГКЦ Митрополита Степана Сулика і єпископа Василя Лостена, відвідав осідок УНЦ у Бавнд-Бруку і там же музей, але, на жаль, не застав Патріарха УПЦ Мстислава. Достойний гість мав доповіді в НТШ у Нью-Йорку, у Філядельфії, Ньюарку, Пассейку і Вашинґтоні, відвідав Екзекутиву Українського Народного Союзу і “Провидіння” як Філію Українського Католицького Університету у Філядельфії» (Уродженець лемківщини – перший амбасадор України. – «Свобода», США, 24 листопада 1992 року).

       Ще й за три місяці до смерті писав статті, бо не міг стояти осторонь подій... Зміїне жало підступних ворогів проникало в усі сфери пропаганди й зомбування населення: «Я не міг розгадати загадку: що сталося з великою кількістю етнічних росіян, чому вони так змінилися? Звідки взялася в них ця імперська агресивність, яка межує з чистим расизмом? Просвітив мене ґаспадін Свистунов. Виявляється, є “просто росіяни”, а є ще “росіяни України”. Ось ця друга група, яку в масштабах всієї України очолює Валентина Єрмолова, а на Західній Україні Алєксандр Свистунов, заражена бацилою імперського шовінізму.

       В Україні проживає приблизно 11 мільйонів осіб російської національності. Хай живуть серед нас як вільні, рівноправні громадяни і чесні будівничі Української держави, хай розвивають свою культуру, плекають рідну мову, освіту, зберігають тісні зв’язки з етнічною батьківщиною, але хай це будуть просто росіяни, а не “росіяни України” на подобіє ґаспадіна Свистунова і його шовіністичної компанії» («Художній свист ґаспадіна Свистунова» [«За вільну Україну», 18 червня 1999 року]).

       Вічна пам’ять і слава борцям за Незалежність України! Їхні діла йдуть за Ними й не зітруться зі скрижалів сьогодення, майбуття…

Я на день воскресіння прийду.

Я ж бо дня того, Боже, чекаю,

бо пекельний вогонь не здолає

зжерти людську всевічну сльозу...

Ірина Калинець, «Шлюб із полином»

         Він запитає (а Ірина Калинець вслід за Ним) не Бога – запитає нас, присутніх на цьому дійстві: де були, що робили, щоб вибороти, зберегти для вічності Україну, волю для прийдешніх поколінь...

З ТАБІРНИХ МЕДИТАЦІЙ

Теодозієві Старакові присвята

..............................................

З неба дому голубого!

Може, приповзем колись

Цілувати землю рідну,

Любу матінку, до сліз

Дорогу, святу, свобідну...

Не минай нас, Боже наш...

............................................

Роман Дурбак, священик,

табірний товариш Теодозія Старака