Події

- Ще в школі читали, як малий Тарас Шевченко пішов шукати залізні стовпи, що підпирають небо... Особисто для мене саме в цьому вчинку суть Шевченка як поета і людини. Хоча було йому тоді чи то п´ять, чи то сім років. Інколи доводиться і треба робити такі речі, які не дають безпосереднього результату. Але дають величезну енергію пошуку, енергію романтизму та високих ідеалів. 

Сьогодні, в 199-у річницю з дня народження Тараса Шевченка, скажу, можливо, крамольну для когось річ: поезія Шевченка не об´єднує, а роз´єднує Україну. На щастя, роз´єднує. 

Роз´єднує на "нас" та "них". На тих, хто вважає Тараса великим поетом волі та свободи, і тих, кому ці поняття та цінності чужі й незрозумілі. На тих, хто жертвують своїм особистим заради великих ідеалів демократії та незалежності, й на тих, для кого все це примари та непотріб. 

На нас - чесних та чистих людей країни, і на них, які знущаються над цією країною що є сили. 

Шевченко, справді, вододіл, який не дає об´єднатися непоєднуваному. Бо нам, усій Україні, таке об´єднання не потрібне. Якщо в чисту джерельну воду додати багна, то вийде якась непридатна для життя каламуть. Тому хай вони окремо від нас плавають у своїй калюжі, насолоджуючись грязьовими ваннами корупції, тоталітаризму й невігластва, а ми будемо нести нашу місію очищення країни. Зокрема і завдяки Шевченку. 

Адже, на щастя, нас більше: нас мільйони, а їх жменька. Ми - народ і нація, а вони - усього лише "сім´я". 

Шевченко актуальний. Завжди і в будь-які часи. Відкрийте і читайте. Нічого не змінилося в нашій країні. "Німі на панщину ідуть". Ідуть, Тарасе, ідуть і сьогодні. Ну нехай не на панщину, а на проплачені мітинги з підтримки покращення, чи на вибори, щоб проголосувати за чергового поміщика, - суть така ж. 

Янукович роздав премії імені Шевченка напередодні 9 березня. Але сьогодні країною керують ті люди, яким цей Шевченко чужий та непотрібний. Їм дають інші премії, в іншій країні, як нещодавно нагородили, наприклад, Ківалова та Колесніченка. 

І на цьому тлі вся Україна - вічна твоя, Тарасе, "Катерина" - сплюндрована, обдурена, покинута... "Моя Україна - суцільна руїна", - як співає Скрябін. На жаль, так. 

"Свої ж діти її розпинають". Ну це, звісно, не просто діти, а спеціально "обдаровані". Однак, це не спростовує суті Шевченка. Щось там таке складне колись написав пророк Нострадамус, в чиїх катренах не може розібратися навіть професор літератури та історії. У "катренах" нашого пророка Шевченка все ясне й оголене, до болю до крику. Все ясно, все читається, як написане буквально вчора, чи ні - майже сьогодні вранці. 

Тоді - Микола Перший і Енгельгардт, сьогодні - Янукович і Пшонка. Тоді - кріпацтво, заборона писати й малювати і в´язниця... Сьогодні - також в´язниця, також знущання й переслідування тих, кому ця країна дорога і небайдужа... 

Однак, при всьому цьому трагізмі і драматичності, при всій безпросвітності сьогодення (його сьогодення), Шевченко не плаче і не "скиглить", як Микола Янович. Він гнівається! І гнів цей праведний, величний та святий. 

Це той гнів, що долає мури і рве кайдани, нехай аж через два століття без року. Це той гнів, що не має терміну давності. 

Фахівці з літератури стверджують, що політичні переконання Тараса Шевченка важко ідентифікувати, бо він насамперед поет, а не політик. Я гадаю, це помилка. Бо такого великого політика, як Шевченко, ще не знала Україна. Тарас - це половина України. Він змушений був бути політиком, навіть не усвідомлюючи цього, бо така була його місія: захищати нашу землю, нашу націю, нашу історію і культуру. 

Бо у "Заповіті" Тараса Шевченка більше політики, більше експресії та дії, ніж у всіх чотирьох Універсалах Центральної Ради та всіх заявах сучасної української опозиції. Поезія Шевченка - це політика: це політика боротьби, свободи і визволення. 

Саме такого Шевченка я люблю і розумію. "Кайдани порвіте" - ось де справжній Шевченко. 

"Кобзар" Шевченка - це вічна книга. Це не пересічна збірка поезій, а сакральний для України текст, що має ядерну енергію. 

"Період розпаду" його слова значно триваліший, ніж у всіх радіоактивних елементів періодичної таблиці. Він діє, цей "Кобзар", і діятиме вічно... 

Колись 9 березня від пам´ятника Тараса Шевченка розпочалася велика демократична акція, яка в результаті закінчилася Помаранчевою революцією. І це було не востаннє, я переконана. Кобзар - це донор, що дає народові України кров оновлення. 

Користуючись нагодою, хочу звернутися до всіх моїх колег з опозиції, до всіх людей, яким небайдужа України. Я знаю, що важко, я знаю, яка велика інерція зневіри, як набридло боротися, коли хочеться просто жити. 

Та все ж, бодай іноді, шукайте залізні стовпи, ідіть за обрій. Робіть нездійснене. І тоді ми все здолаємо. 

Наш поет не спостерігає пасивно за тим, що діється навколо. Він кличе і вимагає. Прокидайтесь та вставайте! 

Юлія Тимошенко