Літературний дайджест

Цей освітній курс для дітей молодшого шкільного віку й навіть дошкільнят у багатьох країнах підтримується на державному рівні, що викликає неоднозначні відгуки в суспільстві. Однак книжка, про яку йде мова, зовсім не вкладається в такий контекст. У ній вибіркові біологічні факти перестають бути суто науковими, а огортаються метафорами, таємницею. “Моя перша подорож” іспанської письменниці Паломи Санчес Ібарсабал та італійського художника Массіміліано ді Лауро – це поетична історія про початок людського життя. Читач ніби супроводжує немовля в цій зворушливій мандрівці.

Оповідь ведеться від першої особи – немовляти в лоні матері. Воно розповідає про те, що там дуже затишно, у темряві чути звуки моторів, а ще постійно відчувається якийсь рух навколо. Немовля поки що вважає себе рибкою, хоча й здогадується, що все може змінитися. Воно не пам’ятає, як потрапило до цієї капсули. Куди пливе – також не знає. І йому зовсім не страшно. Оті звуки моторів – стук-стук – його заспокоюють і захищають. Вода навколо розповідає різні історії.

Мандрувати отак зі звуками у капсулі – це наче летіти до зірок: простягаєш руки, щоб їх узяти, от-от, а вони втікають. Немовля розрізняє хмари світлі й темні. Знає, що десь там є сонце, відчуває його промені. Але якого вони кольору? А ще немовля любить, коли води навколо нього гойдаються, наче воно у човні чи на гойдалці.

І настав час кульмінації – пологів. Раптом усе затремтіло. Мандрівник злякався. Він не хоче покидати свою звичну домівку. Серденько стукає-стукає, стає холодно, з’являється вітер. Відкриваються двері – світло – народження. У світ прийшло нове життя. І старий світ із новим поєднують звуки моторів – маминого серця. Таким чином відчуття безпеки відновлюється. Немовля зрозуміло, що воно не пташка і не рибка. Воно не знає, ким є, але подорож неодмінно продовжиться, тільки тепер у теплих маминих руках. Вражає простота й образність оповіді, яка для малого читача буде казкою, однак дорослий відчитає моменти цілком реалістичні.

Особливої уваги заслуговують ілюстрації. Художник зобразив головного героя у вигляді астронавта, який почав подорож до самого себе. В одному інтерв’ю він розповідає, що був вражений легким і ніжним ритмом оповіді, оригінальністю задуму автора, красою метафор, і в його голові миттєво почали виринати образи майбутньої книжки. Він за допомогою олівцевої графіки та колажів спробував створити світ, який герой іще не знає.

Іспанський видавець  (OQO Editora) адресував цю книжку дітям. Але вона насправді буде цікавою всім, адже кожен, дорослий, і малий, починав свою подорож саме так, був і рибкою, і пташкою. Це наче поповнити свою бібліотеку добрим томиком про вічне.

Олена Забара