Літературний дайджест
"В Америці — хочеться в Україну, в Україні бракує Нью-Йорка"
Вісім оповідань увійшло до збірки "Дім у Бейтінґ Голлов" письменника 51-річного Василя Махна.
Дебютна книжка прози з´явилася у львівському "Видавництві Старого Лева". Події розгортаються в Україні, Індії, США. Письменник 15 років живе в Нью-Йорку. Поїхав туди з Тернополя.
Де ваш дім?
— Мої стосунки з домом зажди були напружені. Можливо тому, що це поняття супроводжували суцільні втрати. Спочатку залишив дім діда. Потім були доми Кривого Рогу, Тернополя, тепер — Нью-Йорка. В останньому я переїжджав тричі. Якщо і шукаю дім, то він, вочевидь, у літературі. Вона не закорінена у простір. А в мову. З таким домом також не легко впоратися. Коли живу в Америці — хочеться в Україну, коли я в Україні — бракує Нью-Йорка. Як з усім цим жити? Тобі постають тексти.
Як складаються стосунки з Нью-Йорком?
— На початку це була боротьба. Місто навалилося на мене вулицями, уривками мов, запахами кухонь, небом, звуком. Згодом почав цю навалу в икористовувати як літературний матеріал. Розпочав книжку віршів "38 віршів про Нью-Йорк і дещо інше", написав драму "Коні-Айленд" (півострів, де розташований район Нью-Йорка Бруклін. — "ГПУ"). Люблю повертатися до Нью-Йорка. Відчуваю в ньому притягальну силу. Її можна відчути, коли проживеш тут якийсь час.
Пам´ятаєте перші переживання, коли опинилися в Нью-Йорку?
— Може, завдяки першим враженням і вдалося написати щось про це місто. Бо згодом емоції притуплюються. Пригадую вимите дощем нью-йоркське небо, листопадове тепло, першу вулицю — 42-гу вулицю в Брукліні. Мав тоді щемливе відчуття далекої батьківщини. Стояв на вулиці перед будинком з важкими металевими дверми і ніяк не наважувався торкнутися клямки.
Чому в один момент у вас вийшли оповідання — не вірш?
— Я давно примірявся до прози. А минулої зими подумав: цей час настав. Була зима і мені писалося. Інколи ходив над океан глибокими снігами, дивився вбік Європи і згадував. На примерзлому сірому пляжному піску довго вдивлявся в океан. Чайки зграйками мерзли на березі. Я повертався додому і продовжував писати.
У травні цього року був в Україні три тижні. Виступав на літературних фестивалях, презентував книжку віршів та есеїв "Ровер". Поїхав відвідати дім діда у селі Базар Чортківського району (на Тернопільщині. — "ГПУ"). Хотів побачити річку свого дитинства — Джуринку. Вона звузилася до потічка. Дім я впізнав. Там ніхто не живе. Я взяв собі два рушники, вишиті моїми бабцею і прабабцею. Таке старе домоткане полотно і вицвіла вишивка. Це чи не все, що залишилося мені з того дому.
Анна БАЛАКИР