Літературний дайджест

Заявляю цілком відверто: із гумором в українській дитячій літературі все геть кепсько. Окей, у прозі. А ось у поезії бувають просвіти. Такі, приміром, як у Бедрика чи Дерманського, нова книжка якого просто-таки змусила вашу покірну слугу сміятися до сліз. Бо ж хіба можна спокійно прочитати оці, приміром, куМЕДні рядки:

Та МЕДМЕДі – морди в МЕДі –
Мов МЕДуз набрали в рот –
Нас не чують, МЕДитують,
МЕДом мастять бутерброд.

Узагалі-то Дерманський-поет був для мене несподіванкою. Так, звісно, із того ж таки «Царства Яблукарства» чи пригод Чудового Чудовиська, де траплялися сякі-такі прикольні віршики, можна було запідозрити, що автор бавиться поезією, але щоб вистачило на цілу книжку – ну, молодець, здивував стареньку Христю! Хоча збиралися ці віршики, очевидячки, довгенько, бо й тематика, і вікове спрямування різниться (певно, підростали донечки, повсякчасні натхненниці багатьох письменників). Тут є і зворушливі й ніжні вірші про зайченятко Довговухокуцохвостика, собаку Барабаку (яка, кажуть, родичка БараБуці) та песика з латочкою на лапці, і дотепи про зелених (бо не стиглих, ясна річ!) крокодилів, і мовні ігри з неправильними словами, від яких малі читачі реготатимуть ого-го. А є довгий-довгий вірш про мамину роботу, який узагалі-то про любов до мами. Чи отакі «ломиязики» (як ломиголовки, тільки для язика, еге ж?):

В містечку Кобиляків
Жив-був Без’яків Яків,
Та якось у поляків
Купив собі двох яків.
– Коли я був без яків,
Я був Без’яків Яків,
Тепер же, – каже Яків, –
Якецький буду Яків.

(Тут вочевидь на повну б’є педагогічний талант Сашка Дерманського, який дітлахів і посмішить, і говорити й писати навчить, і про Пізанську вежу та йєті розкаже).

Кожен вірш у збірці «Бигимоти не медмеді» – малесенька завершена сюжетна історія, яку дуже легко уявити, якій охоче поспівчуваєш, із якої щиро посмієшся (назва серії «Добрі вірші» цілком себе виправдовує) і яку обов’язково перечитаєш уголос. Просто тому, що ритм такий – змушує прочитувати вголос раз, другий, третій і вивчати зрештою напам’ять. Тож я не здивуюся, якщо скоро батьки й діти на дитячих майданчиках чи в початкових класах декламуватимуть «ох, МЕДМЕДі! Ви не МЕДні, / Ви смішні, дурні й куМЕДні».

І насамкінець вітаю простір української дитячої книжки з новою цікавезною і свіжою художницею – Любкою Франко. Книжка вийшла оригінальна, некриклива в кольорах, із м’якесенькими акварельними малюнками й аж мовби пухнаста. В усякому разі, її хочеться пригорнути, обійняти й поцілувати в «бигимотів» і «медмедів» на палітурці. Чудовий старт і чудове доповнення до віршоМЕДних рядків, від яких у світі стає на кілька десятків хвилин більше сміху.

 Христя Нечитайко