Літературний дайджест

Вчителі попросили її написати читанку з географії для народних шкіл. А що звернулися вони до видатної шведської письменниці, то протягом 1906–1907 років вийшла феєрична двотомна повість-казка «Чудесна мандрівка Нільса Ґольґерсона з дикими гусьми», яка миттєво здобула світову славу й нині перекладена трьома десятками мов. Іще один парадокс: саме за цю «дитячу» повість Сельма Лаґерлеф удостоєна почесного звання доктора філософських наук Упсальського університету.

Починається як добра шведська казка. Жив собі хлопчик-розбишака Нільс Ґольґерсон, який страшенно не любив вчитися й збиткувався з усього, що було меншим за нього і не могло себе захистити. Аж поки йому не трапився маленький гном, що захистився у геть несподіваний спосіб: перетворив самого хлопчика на маленького гнома, який розуміє мову всіх тварин, отож і чує тепер, що про нього думає птаство у дворі, кицька й загалом усі, кому від нього перепадало.

Тут і вище – робота художниці Amanda de Frumerie. Акварель, 2012

Потім авторка, не давши хлопчикові оговтатися від зміни масштабів і свого погляду на світ, здіймає його високо в небо – і він, найменший, тепер може бачити найбільше. Нільс опиняється на спині домашнього гусака, якому раптом закортіло політати зі зграєю диких гусей. І, пролетівши над усією Швецією, він збагне іще одну дивну річ: його світ не обмежується його двором. Не лише в сенсі географічного розмаїття, що так було важливо показати стокгольмським вчителям. Звістка про його збиткування над тваринами розноситься скрізь, бо весь світ насправді єдиний, все переплетено тісними зв’язками, отож і звірі зустрічають його заздалегідь вороже. І коли він поступово, добрими вчинками, допомогою, переписує оцю новину про себе – вона теж розлітається усією Швецією, і тваринний світ впускає його у найсокровеннішу свою святиню – ну так, ідеться про душу. Для мене особисто кульмінацією цієї повісті став той танок журавлів на горі Кула, куди раз на рік збираються всі звірі. Не втримаюсь від довгої цитати:

«І ось вийшли сірі, немов одягнені в присмерк птахи з довгими крильми й червоними чубчиками. Великі, довгоногі, з гнучкими шиями і гарними голівками, журавлі пливли, ніби таємниче марево. Розплатавши крила, вони кружляли з такою шаленою швидкістю, що здавалося, немов це сірі тіні граються в якусь невловиму для ока гру. Певно, журавлі навчилися її в туманів, що ширяють над пустельними болотами. Танок навівав якісь чари, і той, хто вперше був на горі Кула, тепер розумів, чому все свято зветься великим танком журавлів. У ньому була якась дика сваволя, що будила в глядачів невимовну тугу. Тепер уже ніхто не думав про боротьбу, всі, крилаті і безкрилі, відчували бажання піднятися в небо, вище хмар, і поглянути, що за ними діється. Хотіли залишити неповоротке тіло, що тягне їх до землі, і полинути в світи… Оцю тугу за неосяжним, тугу за невимовною красою звірі й птахи відчували завжди, як дивились на танок журавлів…» (пер. зі шведської Ольги Сенюк).

І хороша новина для тих, хто дочитає повість і засмутиться, що все закінчилося, а ще б літати й літати. У Видавництві Жупанського в серії «Лауреати Нобелівської премії» у перекладі тієї ж Ольги Сенюк вийшов головний твір Сельми Лаґерлеф – роман «Сага про Єсту Берлінґа». Це теж політ – фантазії, краси і радості.