Літературний дайджест

03.12.2014|08:16|BBC Ukrainian

Страшнувата книга Андрусяка

Іван Андрусяк. Третій сніг. - Київ: Фонтан казок, 2014

Наприкінці повісті-детективу Івана Андрусяка написано, що писалася вона в 2010-му та 2012-му роках. Але в ній можна знайти багато паралелей з українськими подіями останнього року.

Події починаються у лісовій школі, куди ходить їжак Петро. У нього є друг - дрозд Марко (чи все-таки дрізд Марко?).

Дро(і)зд Марко дуже цікавий і пхає свого носа, тобто дзьоба, цілком буквально туди, куди не треба.

Їжак Петро також не промах – він кладе собі підручники під голову під час зимової сплячки і таким чином винаходить азбуку для сліпих тварин, проколюючи там дірочки.

Але попри такі типові для дитячої літератури теми, як школа, друзі, цікавість до світу і таке інше, мене не полишало враження, що книга якась дуже доросла.

Звірі в лісі живуть так, як мають жити звірі, тобто одне одного їдять або одне одному загрожують. Їм, зі свого боку, постійно загрожують люди, серед яких є синок начальника. Зрештою люди влаштовують облаву на ведмедів, стріляють у них снодійним, з батьків-ведмедів ллється кров, ведмежат беруть у полон, а доньку-ведмежа ранять так, що вона сліпне.

Тут і стає в нагоді абетка для сліпих. Дива не стається, ведмедівна не прозріває, але в лісі планують відкрити ще одну школу – для сліпих звірят.

Багато колізій побудовані на мовному питанні. Скажімо, ті ж таки ведмеді – російськомовні, чи радше суржикомовні. Тато-ведмідь змушує називати себе господін Дмітрій, заявляючи, що пани в селі.

Спочатку малих ведмежат звуть Альона, Ігнат і Філіп, а потім, перелякані і травмовані, вони раптом згадують, що вони Оленка, Гнат і Пилип. Цей сюжетний поворот дуже би сподобався Ірині Фаріон.

Мимоволі цікавишся, чи спіткала б ведмедів така сама трагічна доля, якби вони говорили українською від самого початку.

Добре хіба що те, що відкриття азбуки для сліпих дозволить лісовим звірятам навчити читати своїх сусідів-кротів, сліпих від народження. Хоча в природі кроти не сліпі.

Словом, книга нелегка, у ній багато реалізму, і не смішного, а страшнуватого.

Перед тим, як давати її дитині, батькам варто прочитати її самим.

Світлана Пиркало



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга