Літературний дайджест

— Перська — 22-га мова, на яку мене переклали. Але не сказав би, що дуже знаний за кордоном. Хоча там надрукували 152 мої книги.

У столичному Музеї літератури письменник представив новий роман "Фрагменти із сувою мойр". Мойри — богині долі у грецькій міфології.

— В Україні теж не шукаю слави й погонів на плечі, — продовжує Валерій Олександрович. — Українців вічно топтали, гнали, заперечували. Історія нашого народу — це безкінечна смуга падінь і воскресінь. Коли ходив Майданом, вдивлявся в обличчя людей — бачив, що ми воскресаємо знову. Подумав, що невелику лепту в це я все-таки вніс.

У СРСР 10 років забороняли друкувати твори Шевчука.

— Мій девіз: буду таким, як захочу, або ніким. Думаєте, я переживав через той чорний список? Ні. Майже щодня ходив до архіву. Поставив для себе скромне завдання — перечитати всі українські стародруки ХVI–XVIII століть, де є віршовані тексти. Коли ввечері виходив з архіву, довколишній світ для мене туманів в очах. Навіть на дівчат не дивився, а це вже регрес для чоловіка. Але був щасливий, бо відкривав велику незвичайну загублену культуру. Підготував антологію на 700 сторінок "100 українських поетів". Щось сталося з мізками церберів, які мене контролювали, і це унікальне видання побачило світ ще до горбачовської перебудови. Маю афоризм: "Не примушуй музу ставати тобі служницею. Вона богиня і такому дуже гнівається".

18-й роман Шевчука "Фрагменти із сувою мойр" має три томи. Книжка вийшла в київському видавництві "Либідь".

— Початок веду з XVII століття, ідеться про любасні подвиги князя Лика, — веде далі Шевчук. — Такий справді існував. Про нього в "Київському літописі" сказано, що загинув од чарівниці. Рідко пишу про знаменитих людей. Описую "брата безназваного". Дія відбувається в Боярці під Києвом. Жив там студентом. Мої герої завжди мають реальних прототипів. Живих не розкриваю. Тому й не даю своїх книжок близьким та родичам. З часом навіть дружина плюнула, щоб тужитися читати мене, — сміється письменник.

Оформила "Фрагменти з сувою мойр" київська художниця Наталія Михайличенко, 45 років. Працює над 15‑ю книгою Шевчука.

— Перший том роману називається "Кросворд". Його можна читати і як любовний роман, і як детектив, — каже Наталія Михайличенко. — Герой — літній учений, книжник і самітник. Він згадує свою юнацьку історію кохання, намагаючись водночас розкрити таємницю стосунків власного батька й матері коханої. Виявляється, у них теж колись був роман. У творі йдеться про прокляття, накладене на рід головного героя. Всі його чоловіки спокутують провину через скривджену дівчину. Вона звернулася до ворожки, аби та отруїла князя Лика.

Шевчук — людина з іншої епохи. Досі пише від руки, а потім передруковує на машинці. Лише недавно почав дивитися телевізор. За Януковича навіть не підходив до нього. Тепер слідкує за всіма новинами, переживає. Валерій Олександрович каже, що основні критерії справжньої літератури — цікавий сюжет, володіння мовою, знання матеріальної культури, аби занурити читача в епоху, і надідея. Любить повторювати, що "технічно тупий". Але комп´ютерник у нього не дізнається новини з газет, як у Ліни Костенко.

Наступного року у видавництві "Либідь" має вийти збірка віршів Валерія Шевчука, що писав з 16 років. Це буде перша поетична книжка письменника.

Іван Столярчук