Літературний дайджест

Вона в тоскному очікуванні кохання. А також - в пошуку родини - хоч у неї є й брат, якого, на відміну від неї , люблять мама й тато, що, згуртувавшись ,приховують від неї якусь правду. Вона в пошуку якоїсь страшноі правди - адже, виявляється, її дід не загинув, вооючи на Житомирщині, а збожеволів, бо, як з´ясується потім, йому здалося, що він єврей....

Вона часто п´є, займається сексом чортзна з ким і чортзна нащо, випробовує вишукані форми статевого задоволення під музику Лятошинського, на якійсь сторінці іі мацає якийсь сексуально стурбований Сергій, але то - милі пустощі, що не обурюють її європейську сутність, в дорогому колі новоявлених українських друзів, з якими так славно напитися й накуритися під філософські роздуми про те, що "за умов постійної окупації України, поглинання її іншими імперіями і використання тільки як додаткової території, виживали тільки боягузи, зрадники та пристосуванці. Героїв вбивали. Сміливих витравлювали". Напитися й накуритися від усвідомлення себе нащадком слабких духом... Це навіть логічно...

Вона легко приймає в себе всю дивакуватість українців, що теж виявляються не зовсім українцями, вона протягом книжки зустрічає просто натовпи якихось людей, що з´являються, даються їй до яскравого опису- й зникають назавжди, вже використані і непотрібні сюжету... В принципі, це може дратувати в книжці, але зовсім не дратує в житті, до якого приглядаєшся. Може, там не буває таких фатальних стариганів-хакерів-вбивць, що сканують пошту отаких нарваних і чутливих март, як наша героіня.... Може, це й не так важливо... Адже тут не зовсім про війну, здається... Тут про те, що коли ти зазирнеш на дно колодязя, яким є твоє минуле, - побачиш там усіх чортів, усі тіні, усіх дереків, вагітних не знати від кого ханн, якихось божевільних фанатів Карлсона, що не знати чого присутні в твоєму житті, потопельників в тому колодязі- повісельниць з шовковими шарфами на передавлених шиях, усі десятки й сотні мільйонів випадкових вражень - те, що не оживити й не виправити.... І тоді ти рвучко піднімаєш обличчя до сонця, щоби тепер відчайдушно й вдячно пожити майбутнім, відірвавшись від минулого, яке могло потягнути туди...

Найближча мені в книжці ідея - прийняти інакшого й полюбити, - те, без чого в нашому колодязі зараз так холодно, моторошно, самотньо й безлюбовно.

Ольга Герасим´юк