Літературний дайджест

Стівен Кінг. 11/22/63. - Х.: КСД, 2012

Смертельно хворий Ел, який у власній забігайлівці відшукав часовий портал, просить свого друга Джейка Еппінга перебратися в 1958 рік, аби завадити замахові на Джона Ф. Кеннеді. Ел переконаний: вікопомний постріл у Далласі запустив механізм жахливих подій, і запобігти йому означає зберегти життя мільйонам. У Джейка «там» теж є свій інтерес, тому він радо береться за дивну місію, поринаючи у реальність сегрегованої країни, мешканці якої димлять, мов паротяги, танцюють, як божевільні й, на відміну від сучасних американців, над усе бояться атомної війни. Та ось заковика - навіть дрібні втручання в дотеперішнє «відлунюють» у нашому часі й просторі, коли ж герой все-таки переходить дорогу Лі Гарві Освальду, це обертається для землян значнішою катастрофою, ніж бійня у В´єтнамі чи Карибська криза.          

Загадка вбивства Кеннеді зацікавила Стівена Кінга ще в 1970-их, та взятися за цю тему тоді він не ризикнув. Лише тепер, вивчивши свідчення та наукові розвідки, письменник сконструював власну версію змови проти 35-го президента США. «Бо хотів докопатися до правди», - каже автор «11/22/63». Та все ж ця книга - не історична хроніка, а художній текст, в якому автор поєднав елементи наукової фантастики, трилера, любовного та конспірологічного романів. В руках новачка така суміш, наче граната без загвіздка, а от Кінгу, котрий розміняв шостий десяток книжок, майстерності не позичати: жанрові рушниці від початку знято із запобіжників і в потрібний момент кожна влучає точно в ціль.

Зиґмунт Мілошевський. Терапія злочину. - Л.: Урбіно, 2012

Тих, хто порівнює «Терапію злочину» Зиґмунта Мілошевського зі скандинавськими аналогами, можна зрозуміти. В обох випадках саспенс забезпечують не зовнішні ефекти, а сама детективна конструкція. Лиха атмосфера настільки насичена, що, по суті, важливіша, ніж розгадка. Наявні головні атрибути: жертви легко стають катами; злодіяння з морального погляду не мають терміну давності; сповнене насиллям сучасне невід´ємне від тривожного минулого. В центрі роману - постать розшукачаа, який не може бути ні вишуканим, як Пуаро, ні розважливим, як Мегре, ні ситим, як Вульф.

Знервований, невдоволений, суперечливий, чиї погані звички, втім, лише стимулюють його розумові здібності, прокурор Шацький отримує чергове завдання. В церковному приміщенні (покруч монастиря, фортеці й оселі відьмака), де психіатр Рудзький проводить кількаденні сеанси, з чотирьох пацієнтів до ранку доживають троє. Спочатку така експозиція Шацького влаштовує: обмежене коло підозрюваних, чітка локалізація, речові докази, як от лотерейний квиток, папірець із цифрами й диктофон покійного - на нього пан Теляк за життя наговорював усе, від виробничих нарад до прощального листа дружині - обіцяють швидке закінчення справи. Та в процесі слідства прокурор розкопує кримінал, пов´язаний із Секретною службою, і чим глибше він занурюється у незапам´ятні справи, тим ясніше усвідомлює: методи впокорення громадян, що пхають свого носа до чужого проса, зі знищенням комуністичної системи не здиміли. Й дехто ну дуже не бажає, аби виплила правда про зникнення, шантаж, стукачів і новітні синдикати, де працюють виключно колишні «службисти». 

Робертсон Дэвис. Мятежные ангелы. - СПб: Азбука, 2012

Спадок філантропа Корніша - гігантська проблема для трьох викладачів і племінника покійного. Згідно із заповітом, вони мусять розгребти кілька до стелі напханих предметами мистецтва, інкунабулами та історичними документами кімнат. Поки триває сортування: проф. Макваріш привласнює оригінал «Стратагем» Рабле і три його листи до Парацельса; проф. Холлієр вдається до темної магії, аби цінні з наукового погляду аркуші потрапили до його рук; проф. Даркур у намаганні примирити сторони випадково потрапляє під дію інших чарів і по вуха закохується в аспірантку Холлієра Марію Магдалину. Низку пов´язаних із творчістю французького гуманіста казусів доповнює поява брата Парлабейна - колишнього монаха, алкоголіка, ненажери, маніпулятора, який наче зійшов зі сторінок «Ґарґантюа та Пантаґрюеля».

В «сухому» вигляді сюжет книги Робертсона Девіса нагадує опуси Террі Пратчетта про плаский світ з його незримим університетом, але подібність ця поверхова. За словами канадця, «Мятежные ангелы» - академічна сатира, і треба визнати: роман стовідсотково відповідає цьому формулюванню. Інтелектуальні балачки про ренесансних діячів, естетику декадансу, палеопсихологію, давні вірування, а саме з діалогів переважно й складається текст, насправді потрібні авторові, аби гротескно зобразити світ гуманітарної науки з її інтригами, заздрістю, пустослів´ям. І пристрастями, які навперемінно перетворюють учених мужів то на янголів, то на бабуїнів.       

Джонатан Франзен. Свобода. - Х.: Фоліо, 2012

Переказати «Свободу» Джонатана Франзена те саме, що своїми словами викласти «Війну і мир». Тому окреслимо основне: цей справді великий, і не тільки через кількість сторінок, роман, подібний до комунальної квартири. Найбільшу кімнату в ньому відведено родині Волтера та Петті Берґландів - представникам того покоління, яке й досі не прийде до тями після терористичних атак 11 вересня, яке обрало Барака Обаму, здорову їжу та відповідний спосіб існування. Їхня праведність має свої витоки (Петті, наприклад, намагається гарними вчинками подолати комплекс нелюбої дочки, і аж на порозі власної осені до неї приходить усвідомлення, що її батьки - не монстри) та вона ж стає пасткою, з якої персонажам не вдається вивільнитися: Волтер мусить підтримувати репутацію ідейного борця, його дружина все життя розриватиметься між ніжністю до чоловіка й пристрастю до його найкращого друга; їхні діти, кожен на свій лад, прагнутимуть абсолютної свободи, по молодості не розуміючи, що  повторюють помилки пращурів.    

Автор детально промальовує сюжетні лінії і кожен поворот долі героїв - раптову закоханість, розрив стосунків, кар´єрні зусилля, фактично, будь-який крок аж до найдрібніших сутичок із сусідами - обґрунтовує психологічно. Відтак, хай у великий, та все ж небезмежний обсяг роману, він спромігся утрамбувати таку кількість тем (сексуальна розкутість, актуальна політика, панк-музика, способи видобутку вугілля, університетська освіта, глобальне потепління тощо), що і Толстой би позаздрив.

ДіБіСі П´єр. Світло згасло в Країні Див. - Л.: Ліга Прес, 2012

2003 року Букерівське журі відзначило найвищою премією в сфері англомовного письменства книжку 40-річного новачка ДіБіСі П´єра, видавши йому карт-бланш на продовження літературної діяльності. Здається, саме третім і поки останнім за рахунком текстом «Світло згасло в Країні Див» автор виправдав виявлену довіру. Найбільшу цивілізаційну ваду він угледів у непристойно побожному ставленні до харчів, назвавши її фуд-порно, і цим відкриттям поставив себе поряд із такими критично налаштованими до сьогодення колегами й однолітками, як Чак Палагнюк, Вілл Селф, Мішель Уельбек, Ірвін Велш.

Головний герой роману Ґебріел Броквелл - водночас сердитий і переляканий молодик - вирішує померти. Не через депресію, як сказав би його лікар, а тому, що все позбавлене сенсу: телефонні дзвінки, неоплачені квитанції, брудні шкарпетки, неталановиті вірші. Світ загалом він сприймає як велетенську імперію шопінгу й відчуває не жаль, а гордість за вміння грамотно оцінити становище та вийти з гри. Ось тільки з виходом не поспішає - останню путь слід обставити красиво. А для цього потрібен товариш і за сумісництвом  найкращий кухар Нельсон Сматс, який наразі працює в Японії. Тож «живий труп» Броквелл долає відстань у тисячі кілометрів, сам вляпується в авантюри та мимоволі підставляє друзяку, а відтак має витягати його з халепи, щоб подорож Лондон-Токіо-Берлін принаймні для когось завершилася вдало.