Літературний дайджест

Зі слів Грицька, його книжка, тоді ще із назвою «Тріп», чекала виходу у світ зо два роки, аж поки не трапилась пропозиція від видавництва Meridian Czernowitz. Жартує, мовляв, гріх було відмовлятись, тим паче, коли є можливість дати ще й друзям на цьому заробити… Про книжку та інші новинки цьогорічного форуму, патронів і цікавинки, музику та гроші далі у розмові з Григорієм Семенчуком. 

– Не шукав, де видати свою книжку, просто поклав у шухляду, – розповів Гриць. – Під час однієї з робочих зустрічей з організаторами фестивалю Meridian Czernowitz виникла ідея її видати. А ще, це свого роду соціальна допомога письменнику Юрію Іздрику, який отримав можливість її зверстати та зробити дизайн. Окрім віршів, у книжці є ще багато Іздрикових, у не властивому для нього стилі, колажів. 

– Наскільки «Внутрішній Джихад» відрізняється від збірки «Тріп», з якої усе починалось? 

– Нічого не викидав, хіба додалося з три-чотири десятки віршів. Це вірші, написані за останні п’ять-шість років, спершу у Хмельницькому, а потім у Львові. Повністю змінена структура: від чотирьох розділів залишилось два – «Час» та «Місце». Не шукайте там концепції чи хронології… Не пишу вірші циклами, не роблю концептуальних проектів на кшталт «350 віршів про любов чи весну». Там є вірші римовані і неримовані, усе впереміш. І лише дві точки: місце і час. 

– Як ти розумієш поняття джихаду?…

– Окрім того, що це священна війна проти іновірців в мусульманстві, це ще й боротьба з власними пороками. Моя голова, характер, душа, мають безліч проблем, страхів,внутрішніх титанів, яких треба винищувати – цим власне і займаюсь через літературу. 

– Егоїстично…

– Та кожен поет, письменник – це егоїст, а його творчість – власна форма психотерапії. Давно доведено, що уся ця писанина лікує комплекси автора, а часом навіть психічні проблеми. 

– Яка твоя читацька аудиторія? 

– Молоденькі дівчатка, хто ж ще мене може читати (сміється. – Б.Г.). У мене багато віршів про любов, хоч і з надривом, кров’ю, а іноді усе це навіть не схоже на любов та й любовну лірику. Насправді моя публіка – різна. Є, наприклад, пані поважного віку, яка не пропускає повз увагу жодну мою публікацію. Є молоді люди. Не пишу модної верлібристики. У мене є неримовані вірші, але вони чітко структуровані, ритмізовані і в основному не стосуються того, що називається метафоричною поезією. Я не орієнтуюсь на любителів філологічної гри та високочолих літературознавців, хоча, думаю, вони знайдуть у мене в корпусі літератури щось варте уваги. Пишу для себе, і я сам собі критик. 

– Є сенс сьогодні видавати поетичні збірки?

– Є, але виключно у формі раритету чи чогось такого, що можна людині подарувати з рук у руки. Довга дискусія триває у мене з друзями, чи варто видавати музичні диски. Варто, бо під час концерту можна трохи продати, але в принципі сьогодні усе можна скачати в інтернеті. Тому такі речі можна видавати як додаток до презентації. В Україні книжки продаються доти, доки на них тримається суспільний інтерес, доки навколо них створюється інформаційне поле. Далі автора повільно забувають…

– Свого часу музиканти йшли в політику, а тепер літератори, окрім політики, йдуть ще й в музику… У вашому «ДрамтИатр» письменників одразу двоє – ти і Іздрик. 

– Письменникам тісно в літературному колі. Це не робиться задля комерції, бо більшість з цих проектів, таких як Жадан і «Собаки в Космосі» чи Андрухович з «Карбідо» – не розраховані на заробіток, їм бодай вийти на самоокупність. Це розширення літературної аудиторії до музичної. Хоча, як би група «ДрамтИатр» не хотіла перестати асоціювати себе з літературою, їй це не вдається. Для нас музика – бажання вийти з маргінальної літературної категорії. Для мене особисто – це розвиток. Тепер можу не лише вийти на сцену і бундючити нікому не потрібні віршики в мікрофон, а ще й робити щось, що захоплює людей, зрештою, вводити їх у літературний контекст через музику. 

– Цьогоріч у рамках «Форуму видавців» пройде вже сьомий, а під твоїм керівництвом – четвертий Міжнародний літературний фестиваль. Яким він буде? 

– Ми у складних геополітичних умовах: з одного боку нема грошей, з іншого – насуваються вибори. У такому поєднанні все виглядає страшно: письменники йдуть в депутати, люди забанені політикою, про культуру всі забули... Але ми вирішили, що фестиваль мусить відбутись за будь-яких умов і на такому ж високому рівні, як і у попередні роки. Традиційно очікуємо понад 20 кран-учасниць, 19 майданчиків по місту, сотні подій, почесний гість – П’єр ДіБіСі. Цьогоріч у нас є два патрони-ювілейники: Григорій Сковорода і Бруно Шульц. Не обійдеться без веселої і гучної «Ночі поезії», яка буде присвячена Михайлу Семенкові. Продовжуємо ініціативу перекладацького фестивалю «Трансліт». Очікуємо, що на цьому фесті буде створено спілку перекладачів. Запрезентуємо ще один фестиваль «Контекст», в рамках якого запрошуємо людей, які займаються літературними проектами, з цілої Украни і наших друзів партнерів з-за кордону. Усі вони ділитимуться досвідом, опрацьовуватимуть спільну стратегію, а по закінченню їх роботи маємо намір укласти перший літературний путівник в Україні. 

– Як відзначатимете ювілеї Шульца та Сковороди? 

– Запрезентуємо новий переклад Шульца, над яким працював Юрій Андрухович. Проведемо серію міжнародних дискусій, присвячених творчості Шульца. Присвячена письменникові виставка відкриється ще під час Тижня актуального мистецтва, а потім перекочує до Форуму і перенесеться до «Дзиґи». Сковорода теж матиме окрему програму, з якою нам допомагають організатори фестивалю De libertate у Харкові. 

– А з родзинок що запропонуєте? 

– Цікавим буде перформенс від словацького репера Бене. Він асоціює себе з поетом і є дуже відомим реп-виконавцем на батьківщині. Із постановкою приїде норвезький актор Улссен Леїф, друг нобелівського лауреата Тумаса Транстрьомера, який читатиме його вірші у перекладах Левка Грицюка. 

– Жадан каже, що в українській літературі нема чого читати… 

– Якщо говорити про те, що називається під грифом «національна література», то ми й справді не маємо що показати світові. Поодинокі зразки. Проблема у відсутності промоції, ніхто не вкладає грошей у переклади, у літфестивалі, у письменників врешті-решт. Наші видавці лише нещодавно зрозуміли, що реклама необхідна, що треба стежити за світовими тенденціями, вести перемовини з партнерами з-закордону, щоб видавати щось цікаве і там, і тут… А щодо почитати, то для мене відкриттям року став Жежера, «Хліб із хрящами» Бриниха мені сподобався. Кажуть, Єшкілєв на «Форумі» хорошу фантастику презентуватиме, Дмитро Лазутків нову збірку поезій привезе, дуже чекаю книжку Тані Малярчук… 

– Як ти ставишся до літературних нагород? 

– Чудово ставлюсь до всіх премій, які дають моїм друзям і людям, яких поважаю. Всіх премій, яких їм не дають, я не люблю і вважаю їх нечесними (сміється). Добре, коли дають премію тим, хто її потребує. Як-от Шевченківську Гірнику і Мідянці. І слава Богу, що їхня праця – літературна, невдячна, хоч цього разу принесла їм бонус. Звісно, якби я отримав якусь премію, я б її теж любив і не відмовився б. Хіба би це була якась така премія імені Януковича або щось таке. В позиції українського письменника питання брати чи не брати брудні гроші – не стоїть. Хочеш жити, хочеш пити горілочку, хочеш писати віршики і ні в чому собі не відмовляти – бери гроші, коли дають. Багато наїздів на Мідянку було, мовляв, як він з рук Януковича взяв Шевченківську премію. Думаю, для Мідянки не було проблеми, з чиїх рук брати. Ті люди, які дають премії, крадуть величезні гроші. То яка різниця перебирати – тут візьму, там не візьму. Хочете книжечку письменника читати – терпіть, якщо самі не можете письменника підтримати…

Довідка «ВЗ» 

Григорій Семенчук, український поет, публіцист, музикант, організатор літературних і музичних акцій, кординатор Львівського міжнародного літературного фестивалю у рамках «Форуму видавців». Народився 1991 року у Хмельницькому. Співкоординатор літературного формування «Західний фронт молодої поезії». Учасник багатьох літературних фестивалів та перформенсів. Літературний координатор Львівського соціокультурного часопису «Просто Неба». Разом з Юрком Іздриком започаткував арт-проект «DrumТИатр». Його вірші перекладені німецькою, французькою, польською, англійською, російською та білоруською мовами. Живе, працює та навчається у Львові. 

Божена ГОРОДНИЦЬКА  

фото: Юрій Бакай