
Літературний дайджест
Ґурам Петріашвілі – дідусь із дитячої мрії
Відомому літератору виповнилося 70.
Якби я не була дитячим видавцем, чи подарував би мені Бог зустріч з Ґурамом Петріашвілі (на фото)? Хтозна. У кожному разі, так сталося – щасливий збіг обставин, знайомство і дружба з таким особливим, незвичайним казкарем – що у «Видавництві Старого Лева» вийшла спершу книга «Чудеса Маленького Міста», а нещодавно – «Казки дідуся Ґурама» з дивовижно ніжними ілюстраціями харківської художниці Даші Ракової. Нещодавно на виставці у Лейпцигу я познайомилася з чудовою дівчиною, яка представляла грузинську Асоціацію видавців. Розговорилися, і я сказала, що у мене є грузинський автор. Вона зраділа і зізналася, що виростала на його казках. А тепер на його казках виростають українські діти
Якби я була маленькою дівчинкою і мені би до рук потрапили «Казки дідуся Ґурама», я би мріяла мати такого дідуся. Доброго, мудрого, з білою бородою, котрий постійно щось вигадує і котрого слухати не переслухати. Хотіла би потрапити у казку, де маленький хлопчик у снах вирощує квіти, де артист маленького театру так віддається своїй професії, що починає перетворюватися на дитячі бажання, де на веселці танцює білий сажотрус Тетрсулела, а кольорові метелики оживлюють клавіші піаніно... Світ казок Ґурама Петріашвілі заворожує і зворушує особливою чесністю. Це іде від великого люблячого серця. Сам Ґурам такий – усе через серце пропускає. І казки, і вірші, і життя, свою кохану Грузію і вже таку рідну Україну.
16 травня йому виповнилося 70 років. Уперше за багато літ він поїхав на батьківщину і святкував свій ювілей на рідній землі, в колі родини. Коли подзвонив мені звідти, його голос звучав як ніколи щасливо. Все-таки рідний край – яким би милим не був другий, український, дім – пробудив у ньому нову силу. Життя Ґурама Петріашвілі – людини великого таланту та ерудиції, кінематографіста, мультиплікатора, поета, казкаря, політика – заслуговує великої захоплюючої книги. І добре, якщо сам Ґурам її напише – в ній має бути багато життєвої мудрості, а також неймовірних історій, які готові ввійти в літературу. Як, наприклад, історія про те, що посольство Грузії в Україні запросило Ґурама на зустріч, а в того не виявилося святкового костюма. І як особистий кравець посла шив для Ґурама Петріашвілі новий піджак!
Увесь час, що я знаю Ґурама Петріашвілі, мене переслідує думка про якусь дивну неспівмірність його постаті, таланту і того рівня життя, який він має. Так склалися життєві обставини, що в Україні Ґурам Петріашвілі, котрий працював на культурній ниві в уряді Звіяда Гамсахурдії, був свого роду політичним вигнанцем. Відтак на багато років залишився поза домом, поза грузинським середовищем. Він досконало вивчив українську мову, літературу, кіноспадщину України. Намагався бути потрібним тут. Однак у нас не вміють цінувати таку пожертву. І це стосується не лише Ґурама. Наші генії – як-от Голобородько, Воробйов, Григорів – залишаються поза “мейнстримом” культури, практично в забутті, в бідності, в нестачі звичайної людської уваги. А роки минають. Час - нещадний. Нам би згадати про це. Очі відкрити. Поруч з нами живуть люди-легенди. Ще живуть. І потребують нашого розуміння, любові, емоцій.
Я дуже радію, що «Казки Ґурама Петріашвілі» вийшли якраз до його ювілею. Ми не планували – так склалося. Хтось вищий покерував. І книга – оте, як вона виглядає, якою акварельною ніжністю наповнені її сторінки – така співзвучна слову великого казкаря. Без перебільшення, він заслуговує найбільшої нагороди. І ми, «Видавництво Старого Лева», шукатимемо можливості, щоб подати Ґурама Петріашвілі на премію Андерсена. Я гадаю, Ганс Крістіан би втішився!
Мар’яна САВКА. Письменниця, видавець