Літературний дайджест

Збірка інтерв´ю і виступів матиме назву «Священне сміття». Першими дізналися про це студенти МДУ. Книжка побачить світ у видавництві «АСТ».

- Я зараз пишу книжки, які з´являються у старому віці, - повідомила Людмила УЛИЦЬКА. - У житті кожного накопичується безліч речей, що варто було б викинути. Існує загальна «схема життя»: ми всі накопичуємо досвід, що допомагає нам давати раду життю. Маленьке дитинча вперше торкається печі, обпікається і знає: це гаряче. Коли ми дорослішаємо, то якісь ідеї нам здаються важливими. Усе це протягом життя створює певну схему, кожний вибудовує її з різної цегли. А потім настав момент, коли я зрозуміла, що задихаюся від цієї власної конструкції. І почала кожну цеглинку перевіряти: «Так я вже не міркую, так я міркувала в 28, так - у 35». З´ясувалося, що досить значну частину того, що мені здавалася цінним, можна викинути. Цю роботу я проводжу вже багато років, у певній мірі роман «Даніель Штайн, перекладач» - це один з етапів цієї роботи. Ця книга теж мала для мене ефект очищення.

Студенти запитували і про останній роман Улицької «Зелене шатро».

- Я пишу про людей свого віку, які жили у ці часи, дрейфуючи туди, що називається дисидентством, - цитують слова письменниці izvestia.ru. - Насправді, це був пошук свободи. І знаходили її в різних царинах, і абсолютно необов´язково в політичній діяльності. Наука, наприклад, для мене здавалася набагато цікавішою сферою. Іронічним ставленням це назвати не можна, там різні відтінки і прикрості, і смутку. Ми довго вчилися не боятися. Боятися самостійних рішень у натовпі затишніше, ніж поодинці. Росія звикла до того, що влада сакральна.

Мова зайшла і про книжку «Даніель Штайн, перекладач».

- У брежнєвські часи навіть неможливо було посміятися, надто складні часи. І перша пропозиція, що була для мене прийнятною, це - християнська пропозиція. Моральність не перебуває в прямій залежності від релігійності, моральні люди зустрічаються і серед атеїстів. Минали роки, і я розуміла, що є проблеми, які цим ключиком не відриваються, - розповіла письменниця.

Л. Улицька відверто призналася, що завжди читала книжки «на виріст».

- Читаючи, ти неначе підводишся навшпиньки. Але зараз мало людей, які готові читати книжки «великого розміру», - зазначила вона. - Йде гра в піддавки. Хороші письменники теж пишуть погані книжки. Письменник жадає успіху, без нього якось сумно. Тому для цього треба трохи «опустити планку». Я знаю таких людей, які все опускали планку, аби догодити невимогливому читачеві, історія ця складна...