Літературний дайджест

Олександр КРАСОВИЦЬКИЙ, 44 роки, генеральний директор видавництва "Фоліо"

- Був один письменник, якого "Фоліо" друкувало абсолютно все - Павло Загребельний. Зараз друкуємо все, що пишуть Андрій Курков, Лада Лузіна, Сергій Жадан. Але неправильно говорити, ніби погоджуємося, не читаючи. Якщо це наш постійний автор, то я знаю, над чим він працює. Кожен роман Куркова читаю в процесі написання.

Після 2008-го, коли книжковий ринок упав, сито відбору текстів стало дуже дрібне. Нам уже досить своїх авторів, тепер це, скоріше, пошук перлини. Коли починаємо працювати з автором, не зобов´язуємо його угодою. Але говоримо, що бажано писати багато й регулярно. До 2008-го це було три-чотири твори на рік, зараз - один-два. Також книжка може бути видана за рахунок автора.

Беремо рукописи з обмеженням жанрів. Не розглядаємо детективів, фантастики, фентезі, жіночих романів, драматургії та дитячої літератури. Все решта читаємо. Наприклад, історичний роман, сучасний роман. Нехудожню літературу - біографічну, історичну, прикладну - друкуємо, але замовляємо самі. Щоб на текст звернули увагу, автор має надіслати синопсис книжки. Як складений лист, що в ньому написано - не має значення. Перший читає текст головний редактор, потім я - якщо це має сенс. Або навпаки.

Не обов´язково читати всі 500 сторінок. За 25 завжди зрозуміло, чи треба далі. Жорстких критеріїв немає. Орієнтуюся на те, чи мені сподобалося. Важливо, чи перспективний письменник. Якщо це автор однієї книжки - гірше. Добре, коли потенційно пишучий. Визначаю це з дискусії з ним. Це має бути людина з активною життєвою позицією, хотіти писати довго. Адже перша книжка ніколи не йде.

Один з авторів нехудожніх книжок, якому я 20 років тому відмовив, видав у Росії свої твори накладом понад 3 мільйони. А тоді я не повірив у його перспективність.

Я одноосібно вирішую, що друкувати. Можу читати одні книжки, а друкувати - інші. Наприклад, читаю досить багато спеціальної історичної літератури. Вона безперспективна для українського ринку. Видавництво - комерційна структура, має заробляти гроші. Книжка, що не продаватиметься з потрібною швидкістю, не повинна друкуватися за рахунок видавництва.

Свого часу ми ризикнули з романом Сергія Жадана "Депеш Мод", і він добре пішов. Зараз ризикнули з віршами Олександра Кабанова - вірю, що перспективи його як поета цілком ринкові. А от поезія Віри Полозкової, яку я читаю, сьогодні абсолютно неринкова. Не тому, що не популярна. Потенційні покупці її скоріше прочитають в інтернеті, аніж на папері. Однак, ми її таки видамо - попередні домовленості вже є.

"Погоджував ілюстрації лише раз - із Пауло Коельо"

Владислав ЄРКО, 49 років, художник-ілюстратор

- Класну книжку можна зробити навіть на тему водопровідних кранів. Цю думку мені ще в інституті прищепив викладач Борис Васильович Валуєнко. Зараз беруся тільки за те, що в голову стрелить. А на початках погоджувався на всі пропозиції, навіть дурні й безперспективні. Одну книжку хочу забути назавжди. Сподіваюся, що вона стліла і розпалася на молекули. Це було таке жахіття для піонерів: як правильно розпалювати багаття і прибивати червоні зірки на паркани ветеранів. Не тому, що про піонерів, а тому що жахливо ілюстрована.

Дитяча книжка - це робота на рік-два. Малюю улюблені казки, що підсвідомо мріяв проілюструвати, ще коли мама їх мені читала.

Часто страждаю від знавців епохи. Мене запитав один читач "Кресала", скептично посміхаючись: "А якого підрозділу форма на солдаті?" Відповів, що це - шостий кавалергардський копенгагенський корпус. Такого нема, але він ошизів від мого нахабства. Зійшло з рук.

 

Дитяча книжка - це не історична реконструкція. Найбезглуздіше заняття - намагатися відтворити епоху в казках Перо чи Андерсена, де собаки літають, а миші перетворюються на кучерів. Деякі метафори неможливо зобразити. У "Кресалі" в однієї собаки очі завбільшки з чайні чашки, у другої - як колесо від водяного млина, а у третьої - як кругла вежа в Копенгагені. Поруч їх уявити неможливо, бо це за розмірами буде блоха, слон і динозавр. Тому я на початку зобразив цих трьох собак у вертепчику - щоб не сприймали серйозно. Хоча кресало малював зі справжнього, австрійського.

З дитинства люблю, коли багато деталей. Заривався носом у мурашник, і уявляв, ніби це інший світ. Під час роботи над дитячою книжкою рівень цукру в крові стає загрозливий. Тоді кладу вісім ложок цукру на чашку чаю. Книжка має бути доступною, має продаватися, "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га" живе з цього. Міг би виконати ілюстрації в літографії чи офорті, з усіма належними елементами контемпорарі-арту. Але в нашій країні така дитяча книжка приречена на провал.

Не раз чув, ніби Малкович і Єрко розбещують українських дітей, привчають до попси. Насправді трагедія більша - не тільки українських, а ще у 20 країнах світу. Досі вчуся не звертати уваги на чужу думку. Мені вистачає власних помилок. От Малкович - молодець, наче броненосець. Йому байдуже, що про нього думають. Просто видає те, що хоче. Ми з ним настільки вивчили один одного, що розуміємося з напівпоруху думки.

За кілька років погоджувати роботу довелося лише раз - із Пауло Коельо. Він був дуже ненав´язливий у побажаннях. Пояснив, як він для себе розшифровує, наприклад, історію з "Диявола та сеньйорити Прим". Не пропонував певних образів, тільки задавав напрямок. Тисячу разів вибачившись, сказав, що не має права втручатися в процес. Якщо прислухаюся, то він буде дуже втішений, як ні - це моє право.

Дурень думкою багатіє - доки малюю, думаю, що ілюстрація буде класною й абсолютно чесною. Після виходу книжки щоразу розчаровуюся. Тому що за місяць-два, доки її друкують, подумки її покращую. А переробляти безглуздо, бо так усе життя ілюструватимеш одну книжку. Але, як на мене, це дуже класно - все життя малювати "Гамлета" чи "Снігову королеву".

Редагувати себе Оксана Забужко не дає

Марина АЛЕКСАНДРОВИЧ, редактор-коректор видавництва "Смолоскип", 27 років

- Вичитувала "Музей покинутих секретів". Редагувати себе Оксана Забужко не дає. Але дослухається, коли виловлюєш одруківку, яку вона не бачила. Тоді страшенно радіє, що вичепили її. Якщо пропонуєш замінити слово - майже стовідсотково - ні. Має бути саме так, як я написала, це ОК.

Із "Музею" виписувала слова, яких не знала. Що вони означають - дошукувалася, не перепитуючи в Забужко. Із нею не хочеться здатися дурною. Інших авторів намагаюся якомога більше запитувати. У Забужко текст місцями холеричний, місцями - енергійний і потужний. У житті вона виглядає такою самою. Ці сережки, які матляються, - найпоказовіша деталь для мене. І в тексті чуєш цей передзвін.

Був ще один автор, за яким вела словник. Але то був словник ляпів. Дозволяв лише граматичні правки. А вислови "дихай за всією груддю", "трепече гаряче серце", "здохнув, вона з незадоволеним виглядом звернулася до своїх вельмож" вимагав залишити.

Про повість Ірини Цілик "Післявчора" казали, що там багато русизмів. Але то не русизми, а та київська українська мова, якою спілкується письменниця. Наприклад, дорікали, що "в´язати" треба було виправити на "плести". Не розумію чому, адже обидва слова є в словнику. Якщо у Львові говорять "плести", то в Києві так не кажуть.

Перший мій досвід спілкування з автором був з Артемом Чехом. Страшенно нервувала. Я, молода-зелена, 22 роки, і когось редагую. З´ясувалося, що він - такий самий, "Киня" його перша книжка.

Незнання авторами граматики ніколи не дратувало. Всі помиляються. Дратує зверхність і незацікавленість письменника мовою.

500 примірників книжки на 200 сторінок можу надрукувати за три дні

В´ячеслав МОТРОНЕНКО, 40 років, директор і співвласник типографії "Фоліант"

- Видавництво надає pdf-файл. Його відправляють на CTP - пристрій, що виготовляє друкарські форми. На прямокутних алюмінієвих пластинах протравлюється зображення. До нього потім прилипає фарба. З одної форми можна надрукувати від 25 тисяч відбитків до 120 тисяч. Деякі можна зберігати й використовувати повторно. Тоді типографія має можливість надрукувати "лівий наклад". Тому замовники іноді вимагають знищити пластини або віддати разом із тиражем.

Форми поміщають у друкарську машину. Фарба з них відбивається на гуму на верстаті, а звідти - на папір. Майстер регулює подачу фарби. Якщо її забагато - літери "попливуть", мало - текст буде сірий.

Під час цифрового друку форм не використовують. Ці машини нагадують величезні кольорові принтери. Порошок або чорнило потрапляють на папір і запікаються при високій температурі.

Після друку листи сортують. Весь наклад продивляються віялом, наче колоду карт. Браковані та білі відкидають. Далі аркуші згинають у зошити. Вони мають влежатися кілька тижнів. Потім їх складають у блок. Його склеюють або прошивають. Коли замовники економлять і не прошивають цупкий папір - книжка розпадеться. Папір розірве клей.

Дещо можливо зробити тільки вручну. Ми друкували біографію Богдана Ступки. Там треба було вклеювати аркуші кальки, які прикривали ілюстрації. На сучасні фото накладали зображення Ступки в молодості, й очі на обох мали збігатися.

У нас друкують переважно на білому папері. Бо кремовий M?nchen продають від 5 тонн. А той, якого можна взяти меншу партію, - замовникам не подобається. Нагадує газетний. Брак буває, коли хтось недодав клею, хтось узяв не тої щільності папір. Найчастіше - через терміни. Якщо зошити мають відлежатися два тижні, а замовник дає тиждень на все - книжка вийде рихлою. 500 примірників книжки на 200 сторінок можу надрукувати за три дні.

Редактуру завжди вичитую і погоджую. Виборюю свій стиль

Лариса ДЕНИСЕНКО, письменниця, 38 років

- Видавництво спеціально не шукала. Після перемоги на "Коронації слова" почала працювати з "Кальварією". Але вони за мною не встигали - я тоді невпинно писала. До того ж, вони почали впроваджувати практику довічної передачі прав. З рукописом "Корпорації ідіотів" зверталася у кілька видавництв. Обрала "Нору-Друк", з якими працюю дотепер.

Редактуру завжди вичитую і погоджую. Виборюю свій стиль. Смію надіятися, що він у мене є. Оскільки я зростала в російськомовному середовищі, уважно дослухаюся до виправлень і порад. Це допомагає писати краще. Суперечок особливих не було. Все-таки за фахом я - адвокат, умію домовлятися.

Інколи в типографії аркуші вставляли так "акуратнєнько", що бракувало сторінок або вони були догори дриґом. А в "Кавовому присмаку кориці" ми якось знайшли вдрукований між сторінками чек.

Оформлення пропоную завжди. Часто сама шукаю художників. Фотографу обкладинки "Кавового присмаку кориці" сказала, що хочу смачну кавово-коричну фотку, теплу, терпко-ніжну. Такою обкладинка й вийшла. У грудні торік закінчила роман "Моє життя: від померлого до загиблого діда". Він складний. Поки що не знаю, яку обкладинку обрати. Колір відчуваю холодний: синій, сіро-зелений, або пурпуровий, але стишений такий.

"На рішення, чи взяти книжку до рук, людина витрачає 3 секунди - свідчить статистика. Якісний дизайн обкладинки має продавати книжку, незалежно від умісту. Все решта - це правила, за якими намагаємося вибороти ці 3 секунди уваги. Маркетологи вирішують, що треба зображувати на обкладинках. Дизайнери втілюють їхні рішення за законами естетики. Але в Україні повністю відсутня перша частина. Тому мушу сам собі бути маркетологом"

Ілля СТРОНҐОВСЬКИЙ, 29 років, дизайнер

 

Слова і фрази з роману Оксани Забужко "Музей покинутих секретів", які занотувала для себе коректор Марина Александрович

Близна - рубець, слід від рани

Веред - гнійний нарив, болячка

Звомпити - втратити самовладання; розгубитися

Прецизний - точний

Спорзний - брудний, порочний, хтивий

Поцька - вульва, жіночі зовнішні статеві органи

Осуга - наліт на спраглих устах

Матолок - нетямущий, некмітливий

- із притаманною чоловікам куцозорістю

- як вона тоді парскнула, форкнула, ніжкою тупнула, як коза-дереза

- коли накрилася мидницею совкова оборонка

- вона така тверезомисна баришня

- і насер його матері, що буде потому

- вихудлі до серафічної прозорости рис

- з´їхана на всю стріху на істинно православному ґрунті

- застрягло - як скабка в голові

 

Що роблять у типографії

Видавництво надає в типографію pdf-файли

Файли відправляють на CtP - пристрій, який виводить зображення на алюмінієві офсетні пластини

Пластини встановлюють у друкарську машину, завантажують папір

Машину приладжують до накладу. Майстер регулює подачу фарби, суміщає зображення по кольорах і мітках

Наклад друкують

Аркуші продивляються, браковані відкладають

Листи фальцюють - згинають у зошити

Зошити складають у блоки, кладуть під прес на два тижні

Блоки проклеюють або зшивають, обрізають із трьох країв

Виготовляють обкладинки, вставляють у них блоки

 
Олена ШАРГОВСЬКА