Літературний дайджест

Поетична книжка «Хуга» Тараса Федюка, яка не змогла випередити тільки збірку Ліни Костенко «Річка Геракліта» в підномінації «Поезія» рейтингу «Книжка року–2011», пройшла «легалізацію» презентацією в книгарні «Є». «А пам’ятаєш, Тарасе, твій блискучий вірш із першої збірки», — хтось із колег із залу звернувся до поета. «Ніяких блискучих. Оце тому я й відмовився від модератора вечора, бо обов’язково хтось із твоїх товаришів, який знає стільки всього різного про тебе, буде розхвалювати книжку і казати «блискучий», — сказав іронічний Федюк. Тим часом товаришів по цеху набилося в «Є», «как бєженцев в лодку» — прийшли Сергій Жадан, Олексій Зарахович, Дмитро Лазуткін, Олександр Гаврош, вічний модератор брат Капранов, Максим Кідрук, Максим Стріха, нардеп–культуртрегер Олесь Доній.

За словами поета і шевченківського лауреата, «Хуга» (видавництво «Гамазин») — це друга збірка із задуманого «чорного тритомника» («багатотомники сьогодні можуть видавати тільки ті письменники, що побували в депутатах, — Драч, Танюк, Павличко, тож я вирішив подбати про себе сам»). Та, що була, — «Горище», та, що є, — «Хуга», і та, що в майбутньому часі, — «Халва». Дизайнерська концепція обкладинки «Горища» полягала в тому, що горище — значить темно, чорний колір, назва — як світло від ліхтаря, жовтим, «Хуга» — теж чорна обкладинка, тільки біла, крижана назва. Але для доблесної української поліграфії навіть два однаковi чорнi кольо­ри зробити практично нереально, тому говорити про єдність концепції тритомника можна тільки на рівні задуму. Утiм здалеку на полиці вони можуть зливатися:)

Тарас Федюк належить до тих поетів, які не конструюють віршів, а зчитують їх із небесних моніторів. Смисли виливаються із звуків, форма і зміст — природний сплав, слова переливаються з одного рядка в інший, перечіпляючись об дефіси–переноси, поступаються ритму звичними наголосами.

Валентина Клименко