Авторська колонка
Слово не горобець
З початком українсько-російської війни сучукрліт, як і вітчизняна естрада не мають що сказати. Що Руслана Лижичко, що Оксана Забужко. Тоскно!
Бува, ляпнеш собі на втіху, а воно обернеться тобі боком. Я про що – про творчість. Се така шельма, що й чоловіка – маю на оці Ю. Андруховича та їже з ним, які носять штани – віддаються тобі раз, а потому, сука, махне рукою на тебе… Як колишній ловелас, не дам збрехати.
Українське красне письменство тепер потребує осучаснення повійні, де, скажімо, Василь Шкляр, удає з себе Володимира Винниченка.
Як кажуть старі гуцули: «Тєжко, дуже дєжко» вести мову про сучукрліт і вітчизняну естраду.
Бува, мандрую високогір’ям Карпат, цікавлюся в старезного гуцула:
– Вуйку, а чому ми такі дурні і бідні?
– Бо не є на нас Параджанова? Всі мої діти і внуки роблять у Буковелі на Коломойського.
– Гм… А «Дикі танці» Лижичко і «Польові дослідження українського сексу» Забужко» так і пруть у підгір’ї Карпат.
– Що тайстра, то не міх, – не дав мені збрехати останній з могікан. – Гівно вони.