Авторська колонка

Сам автор, як знати,  є директором і засновником некомерційної організації «Shield UA», яка з перших днів повномасштабної війни Росії проти України займається допомогою воїнам ЗСУ.

Хай там як, але у збірці «Шібболет» Матвія Смірнова, укладеній з текстів 2019-2024 років, автор щоразу намагається зібрати конструктор пам’яті заново. Спостерігати за цим іноді дуже цікаво. Іноді з дитячих спогадів, мов Неопалима купина, утворюється образ Вітчизни - споконвічної чи то Катерини, а чи Берегині.

 

Там стоїть вона, на узбіччі війни, похилена,

Наче цей розбитий, навислий над нею ліс,

Ігнорує дощ, який налітає хвилями,

І збирає те, що розсипалось із валіз,

 

Розлетілося, впало, випало, покотилося

Із тривожних торб, мішків, рюкзаків, кишень,

Капюшон намоклий тулиться до потилиці,

А над нею — сяйво, кругле, немов мішень.

 

А іноді автор не впевнений у чіткості своєї оптики, і озирається назад, перепитуючи в самого себе, як бути. І навіть даючи поради собі самому у листі в минуле:

 

Коротше, малий, в найкращому зі світів 

Тепер доведеться жити нам із тобою

Бо інших світів нема. А як ти хотів?

Хто винен у цьому? Вони, ну і ми обоє

 

Хоч «зайці не винні», як мовляв вовк у «Малій Книжці прощань», і як підтверджує автор книжки, бо «винні ми всі». У будь-якому разі, згаданий конструктор – ламкий і непевний, як broken English автора, або його власний образ шібболета у світі біблійних святинь (людини, для якої її мова нерідна), і зібрати з нього нову візію нашого світу навряд чи вдасться. Та чи й треба воно, коли на тарелі ще стільки устриць, й коли вже програли футбол «Карпати», як підказує автор сих рядків.

Крім того, панове, Різдво. Їх у нас тепер два, про що так само нагадують у «Шібболеті» - наче два місяця у Муракамі. Вибрати за яким тепер жити, вмирати, а чи відроджуватися - оце завдання для справжніх мічурінців. Чи пак, шібболетів-шибеників з бродською торбою поетичного краму за львівською спиною.

 

Збентежене англійське передзим‘я,

Нервовий — як востаннє — shopping spree,

І ми й собі купуєм Christmas tree —

Хоч до Різдва ще місяць. Але цим я

Не дуже переймаюся. Вогні,

Святкові знижки, довгі вихідні.

Мелодії Синатрових колядок

Лунають чи не з кожного кафе,

Ялинка, як на аутодафе

Стоїть, приречена — авжеж, такий порядок,

Щоб дереву передріздвяним днем

Неоновим зайнятися вогнем.

Це час прикрас і дивовижних квітів —

Таких, що і улітку не цвіли —

Горять поміж кущами омели

Гирлянди світла в голім верховітті

І сквер блищить мереживом скляним,

І Бейбі Джізус угорі над ним,

І Санта в небі нарізає кола,

І оленів ватага бойова

Запряжена з оказії Різдва

У вантажівку фірми Кока-Кола,

У Harrods сейл, і Санта збився з ніг.

Пластмасова ялинка, штучний сніг.

Вертеп у супермаркеті — на сіні

Воли, волхви, Марія і дитя

Покликані створити відчуття

Зими, хоча думки цілком осінні —

Не віриться, що місяць до Різдва.

...Тим більше, що у нас їх буде два.