Авторська колонка

Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти. Ця аксіома пригадалася під час прочитання книги «Моя війна» генерала Валерія Залужного, колишнього головнокомандувача ЗС України (Валерій Залужний. Моя війна: роман. – Івано-Франківськ: Вавилонська бібліотека, 2024 – 260 с.). 

Те, що будівля у дворику на Хрещатику за номером 26 направду велична, ніхто не заперечує. Хоч знадвору потинькована у мишачий, сіро-чорний колір. Але, коли ввійдеш усередину – занедбана, мов у поганого господаря стайня. 

У вересні 2025-го, коли Пу і Сі жваво обговорювали перспективи дожити до 150 років, я відкрив до прочитання книгу Вадима Денисенка та Віталія Пировича — "Постпутін. Росія, з якою нам доведеться жити наступні 50 років".  

Не лише про своїх діда-бабу, батьків; село, містечко, місто звідки він родом, а значно більше. Український письменник зрештою, у нинішні часи, повинен стати врівень, скажімо, з Сомерсетом Моемом. Чому? 

Олесь Ульяненко. Хрест на Сатурні: Роман. – К.: Видавнича майстерня YAR, 2025. – 240 с.   

Павла Чубинського знаємо переважно як автора слів українського гімну. Не вдумуючись, а що ж то був за чоловік, що ним написаний вірш «Ще не вмерли України ні слава, ні воля» попервах частенько ставили в заслугу Тарасу Шевченку. 

Щойно дочитав збірку короткої прози Артура Дроня "Гемінґвей нічого не знає". Це – не просто література. Це – пряме свідчення солдата з окопу російсько-української війни, записане без фільтрів і прикрас. 

Перефразовуючи Тичину, міряю ногами від Жовтого корпусу до Червоного Шевченкового університету. Хоч кацап і лупить по Києву, а я собі середмістям гуляю. Чхав на москаля та юкрейн-запроданців. Ох, скільки ж то тої нечисті, а другої – не приведи! Всратися й не жити… Та я собі гуляю сквером Шевченка. Й спало на думку он що… 

З початком українсько-російської війни сучукрліт, як і вітчизняна естрада не мають що сказати. Що Руслана Лижичко, що Оксана Забужко. Тоскно! 

Крім актуального уточнення вічних питань (хто ми? звідки? куди ми йдемо?), які автор цієї мудрої книжки дещо корегує щодо сучасної людини («Хто вона, чого хоче та куди йде»), нам нагадують, що буває, коли їх ігнорують.